Зелене добриво або найкращі сидерати для городу

Сидерати, або зелене добриво, є важливим елементом землеробства, яке допомагає зберігати ґрунт та підвищувати врожайність без шкоди для навколишнього середовища. У цій статті ми розглянемо різноманітні види сидератів, їх користь для ґрунту та рослин, а також основні переваги та недоліки їх використання у сільському господарстві.

Що сіяти на сидерати

Сидерати можна поділити на кілька основних груп, залежно від їхньої природи та корисних властивостей:

1. Зернові сидерати: овес, ячмінь, жито. Вони використовуються для внесення зеленого добрива, як органічної речовини в ґрунт.
2. Бобові сидерати: люцерна, горох, конюшина. Ці рослини сприяють збільшенню вмісту азоту в ґрунті й тим самим його родючість.
3. Сидерати з родини хрестоцвітих: ріпак, гірчиця. Вони відомі своєю можливістю боротьби зі шкідниками та патогенами.

Переваги сидератів

1. Накопичення азоту. Бобові сидерати збагачують ґрунт азотом, який «беруть» з повітря бульбочкові бактерії. Ці бактерії розміщені на їхньому корінні. Накопиченого азоту вистачає, як для сидеральних культур, так і для культур, які ростуть після них.
2. Гумус. Зелене добривоо – важливе джерело поповнення органічної речовини в ґрунті. На накопичення гумусу впливає те, яку частину рослини використовують на добриво – тільки наземну масу чи рослину заорюють разом з коренями. Також важливим є термін загортання сидерата. Наприклад, весняне заорювання створює найкращі умови для збереження органічної речовини.
3. Покращення повітряного та водного режимів ґрунту. Після заорювання сидератів по ходах відмерлого коріння добре проходить повітря і покращується водний режим.
4. Зменшення вимивання поживних речовин. А саме азоту, кальцію та калію (N + Са + К). Наприклад, на піщаних ґрунтах Полісся посіви сидератів під час осінніх дощів затримують від вимивання легкорозчинні форми поживних речовин, насамперед азоту.
5. Використання поживних елементів із нижніх шарів ґрунту. Дощова вода у верхніх шарах ґрунту розчиняє поживні речовини та виносить їх у нижні горизонти. Тому більшість овочів використовувати їх звідти не можуть. Коріння сидератів поглинає із ґрунтових вод ці поживні речовини і використовує їх для формування зелені. Фактично їжа залишається в орному шарі.
6. Зміцнення ґрунту. Протягом літньо-осіннього періоду ґрунт під сидератами менше вимивається і менше ущільнюється дощами. Адже вода не стікає по поверхні, не змиває родючий шар, а поглинається, поповнюючи запаси вологи.
7. Затінення ґрунту (ґрунтозахист). Ґрунт під сидератами не так перегрівається і не пересихає, в ньому активно працюють мікроорганізми та дощові черв’яки. На короткий проміжок часу створюються умови, які наближені до природних, оскільки поверхню ґрунту захищає рослинний покрив та відбувається відновлення  його родючості.
8. Зниження солонцюватості ґрунту. Наприклад, буркун – одна з солевитривалих культур, тому його можна вирощувати на солончакових ґрунтах у вигляді фітомеліоранту. Після заорювання буркуну в ходах його відмерлих коренів солі з солонцюватих горизонтів вимиваються в глибокі шари ґрунту. Також потужною кореневою системою він дістає з глибоких шарів ґрунту кальцій, який сприяє розсолонцюванню ґрунту.
9. Підвищення врожайності культур. Завдяки сидератам збільшується ефективність впливу агрозаходів, наприклад внесення добрив і обробки ґрунту.
10. Контроль над бур’янами. Конкуренція та затінення сидератами знижує чисельність бур’янів на ділянці.
11. Боротьба з хворобами. При заорюванні зеленої маси сидератів посилюється активність великої групи сапрофітних ґрунтових мікроорганізмів. А вони являються ворогами багатьох збудників хвороб.
12. Зменшення чисельності шкідників, а саме нематоди. Одна з сидеральних культур, яка їх відлякує – це гірчиця.
13. Екологічна безпека. Сидерати не вимагають великих доз хімічних добрив та пестицидів.
14. Економія коштів. Зменшення витрат на добрива та засоби захисту рослин.

Мінуси використання сидератів

1. Час: потребують багато часу на вирощування та обробку, у порівнянні зі звичайними добривами.
2. Конкуренція з основною культурою: неправильно вибрані сидерати можуть конкурувати з культурами.
3. Сидерати мають вузьке співвідношення вуглецю до азоту (С:N), що може спричинити зменшення вмісту органічної речовини в ґрунті. Щоб цього не сталося, слід використовувати зелене добриво разом із невеликими дозами підстилкового гною чи соломи.
4. Висушування ґрунту. У посуху заорювання сидератів не є ефективним, оскільки призводить до висушування ґрунту.
5. Поширення хвороб або шкідників. Таке може статися при неправильно підібраній культурі або тривалості її вегетації на ділянці.

Види сидератів – їх переваги та вирощування

Гірчиця

Чудове зелене добриво, яке допомагає позбавити ділянку багатьох хвороб, шкідників і бур’янів. Ця культура добре переносить низькі температури. Під час свого росту вона вивільняє глікозиди, які здатні пригнічувати більшість бур’янів.

Гірчиця виробляє ефірні олії, що мають антисептичні властивості, завдяки чому вона запобігає таким хворобам, як чорна ніжка, гнилі та в’янення. Багато шкідників, включаючи дротяника і нематоду, також не переносять цей сидерат.

Для того, щоб зелене добриво принесло користь ґрунту, гірчиця має рости не менше трьох тижнів. Коли сіяти гірчицю на сидерати? Найкраще сіяти культуру восени, коли у ґрунті накопичиться достатня кількість вологи після збору попередника. При нестачі вологи, сходи будуть недружніми. Через те, що гірчиця – це культура довгого дня, вона краще ростиме при тривалості світлового дня 12-15 годин і прохолодній нічній температурі.

Рекомендовано сіяти гірчицю на ділянках, де наступного року будуть рости пасльонові та гарбузові культури, а також зелень. Не можна сіяти гірчицю на поле, де в майбутньому будуть посаджені культури сімейства хрестоцвіті, оскільки вони мають загальні хвороби та шкідників.

Висівають насіння гірчиці поверхнево, а далі його загортають у ґрунт граблями. Норма висіву – 300-500 г насіння гірчиці на 100 м2 (одну сотку). Через 3-4 тижні зелену масу скошують або зрізають. За можливості траву подрібнюють, розкидають рівномірно по ділянці та заорюють у ґрунт. Достатньо заробити гірчицю на глибину 3-4 см. При глибшому загортанні, вона гірше розкладається і користі від цього мало.

Порада агронома. Для кращого ефекту від сидератів, перед закладкою у ґрунт додайте карбамід, а траву обробіть Триходерміном. Краще це робити в похмуру погоду.

Овес

Даний сидерат швидко росте і забезпечує ґрунт органічною речовиною, фосфором, калієм та покращує його структуру. Овес сприяє зменшенню ерозії та може допомогти в боротьбі з деякими бур’янами завдяки своїй густій кореневій системі. Однак він має короткий вегетаційний період, тому його часто використовують у поєднанні з іншими сидератами або органічними добривами.

Після вівса на ділянці можна висаджувати будь-яку городню культуру, окрім злакових рослин. Не рекомендується сіяти овес біля картоплі, адже він приваблює дротяників. Краще посадити злак після картоплі, це допоможе знезаразити ґрунт від кореневої гнилі картоплі, парші, а також нематоди.

Овес не вибагливий до умов вирощування, адже здатен давати гарний врожай на всіх типах ґрунтів. Йому не страшні низькі температури, тому посів можна починати з ранньої весни або у другій половині вересня. Він любить вологу, про що не варто забувати, щоб не отримати рідкі сходи.

На полі насіння вівса варто садити рядками, а на невеликій ділянці, його можна посіяти врозсип. Перед цим варто розпушити ґрунт та прибрати всі бур’яни. Глибина посіву насіння вівса – 3 см.

Урожай зеленої маси можна збирати через 40 днів після появи сходів при весняному посіві. Зелень слід скошувати та загортати прямо у землю. Після цього ґрунт варто регулярно поливати для прискорення розщеплення трави. Не варто засипати зелену масу товстим шаром землі, адже це призведе до закисання трави.

Ячмінь

Надзвичайно корисний сидерат для покращення ґрунту. Ячмінь має такі переваги: посухо- та зимостійкість, непримхливість до ґрунтів та забезпечення ґрунту великою кількістю поживних речовин.

В якості зеленого добрива підходять усі сорти ячменю, відрізнятимуться тільки строки посіву:

1. Озимі сорти висівають восени після збирання основного врожаю. Рослина встигає прорости та вкоренитися до настання стійких заморозків. Покіс і закладення проводять в кінці жовтня або на початку листопаду, залежно від погодних умов.
2. Ярі сорти сіють ранньою весною після сходу снігу та прогрівання ґрунту до плюсових температур (середина березня — початок квітня). Ячмінь за 6-7 тижнів досягає висоти до 60 см і готовий до скошування.
3. Літні посадки. Ячмінь можна висівати на звільнених ділянках влітку для поліпшення родючості й структури ґрунту перед зимовими посівами.

Насіння ячменю можна висівати рядками або врозсип, нормою 1,8-1,9 кг на сотку. Через 4-6 тижнів після появи масових сходів, до моменту формування колосків проводять скошування і подальше закладення ячменю у ґрунт. Зелена маса може бути використана не тільки для оранки, а й для компостування, як багатокомпонентне органічне добриво.

Для максимального ефекту після скошування і закладення зеленої маси в ґрунт, не проводять додаткову культивацію, щоб рослина продовжувала нарощування надземної частини. Таким чином, можна отримати кілька врожаїв ячменю за сезон, підвищуючи родючість ґрунту.

Жито

Відомий злак, який традиційно використовується для виробництва борошна, спирту, квасу і крупи. Однак останнім часом агрономи звернули увагу на його корисні властивості як сидерата.

Переваги жита як сидерата: покращення структури ґрунту; захист від втрати вологи та промерзання, контроль бур’янів, ущільнення землі, підживлення органічними речовинами, що слугує кормом для дощових черв’яків.

Зимове покриття з жита добре утримує сніг, що допомагає поступовому його таненню навесні й забезпечує оптимальне зволоження ґрунту. Вартість насіння жита низька в порівнянні з гноєм, а також виключає можливість появи бур’янів, які можуть бути присутні в гної.

Особливість жита в тому, що воно має фітонцидну дію проти фітофтори та багатьох патогенів. Як і інші злакові рослини – це найкращий сидерат під картоплю, оскільки він робить її менш схильною до парші.

Окрім переваг, використання жита, як сидерату має такі мінуси:

• жито може бути уражене попелицею, клопами та трипсами, тому доцільно обробляти землю інсектицидами;
• ревінь, щавель і пряні рослини можуть погано рости поряд з житом;
• для підтримання здоров’я ґрунту слід чергувати вирощування жита з іншими сидератами.

Зелене добриво адаптоване до різних кліматичних умов. Але не рекомендується садити його на важких або дуже вологих ґрунтах. Жито – це сидерати для кислих ґрунтів з піщаним гранулометричним складом ґрунту.

Найкраще сіяти жито до початку настання морозів. Зазвичай це відбувається восени після збирання основного врожаю. Насіння жита потрібно висівати у розпушений ґрунт на глибину 3 см (для легких ґрунтів). Можна сіяти як рядками, так і врозсип. Витрати насіння складають приблизно 2 кг на 100 м². Після посіву бажано прокатати його граблями для кращого контакту з ґрунтом.

Зрізання зеленої маси слід проводити двічі за сезон. Зі зрізаної частини можна робити рідке добриво або мульчу. Після зрізання жито можна перекопати для покращення структури ґрунту.

Загалом, жито як сидерат є ефективним інструментом для підвищення родючості ґрунту і підготовки його до наступних посівів.

Порада агронома. Всі сидерати – це їжа для ґрунтових шкідників. Тому перед загортанням у ґрунт, слід додавати біопрепарати проти ґрунтових шкідників (наприклад, Метавайт або Боверін+Метаризин). Проти хвороб слід у ґрунт вносити біофунгіцид ЕМ-1. Чим більше біопрепаратів, тим краще!

Люцерна

Які сидерати відростають після скошування? Звичайно люцерна, що надає можливість отримати кілька врожаїв за сезон. Це бобова культура, яка може значно поліпшити навіть найбідніші ґрунти. Своїм корінням та зеленню багаторічні сидерати збагачують землю, роблячи її придатною для подальшого вирощування культур.

До переваг люцерни, як сидерату можна віднести: збагачення ґрунту азотом, покращення структури ґрунту, універсальність і витривалість до холодів та посухи.

Недоліки данного сидерату: чутливість до умов у перший місяць після посіву, непридатність для вирощування на сильно кислих ґрунтах.

Люцерна ефективно використовується протягом двох років на виснажених землях. Її висівають восени після глибокої оранки на 25-30 см, а навесні – відразу після боронування із застосуванням катка. Глибина загортання насіння люцерни повинна бути не більше 2 см.

Для нормального росту люцерни достатньо природних опадів. Переливання може спричинити проблеми з проростанням. Перше скошування слід проводити через 60 днів після цвітіння. Зелену масу можна використовувати як компост, корм для тварин або залишити для подальшого перегнивання.

Горох

Універсальна бобова рослина, застосування якої виходить далеко за межі харчової промисловості та кормів для тварин. Дана культура швидко росте, що дозволяє її висаджувати кілька разів за сезон. Бобові сидерати покращують дренаж, повітропроникність ґрунту і затримують вологу.

Горох допомагає боротися з дротяником, кореневим цибульним кліщем. Загалом покращує ґрунтовий баланс, чим знижує ризик розвитку багатьох ґрунтових хвороб. Бобовий сидерат чудово підходить для посіву перед посадкою зернових культур, рослин сімейства Пасльонові та Капустяні.

На сидерат горох зазвичай сіють раніше, ніж для споживання. Рекомендується висівати його після збору озимих культур або до їх висадження. Це дозволяє рослині вирости та перетворитися на гумус до того, як ви плануєте новий посів.

Горошок не любить глиняні, пісчані або надто кислі ґрунти. Також важливо враховувати вологість ґрунту. Якщо земля надто суха, стебла і листя можуть не розкладатися належним чином. У такому випадку варто забезпечити додаткове зрошення.

Насіння гороху висівають на глибину 3-5 см. Якщо ґрунт сухий або пухкий, можна заглибити насіння до 7 см. Відстань між рядами має бути від 7 до 15 см. Зазвичай сидерат виростає протягом 12-16 тижнів.

Найпростіший спосіб внести зелене добриво — просто перекопати ділянку, закладаючи стебла гороху в ґрунт. Після цього можна висаджувати основну культуру. За допомогою плоскоріза зрізайте стебла гороху на кілька сантиметрів глибше рівня ґрунту. Це дозволяє основній культурі проростати, а зрізані стебла використовувати для мульчування.

Горох можна вирощувати разом з основною культурою. Для цього слід зробити лунки поряд з культурою і висадити горох. Після того, як сидерат досягне висоти 5 см, його пагони можна обрізати й укласти на ґрунт.

Завдяки своїм численним перевагам горох є відмінним вибором, оскільки покращує ґрунт та забезпечує здоровий ріст наступних культур.

Конюшина

Сидерат конюшина – чудовий попередник для більшості садових і городніх культур. Винятком є лише інші бобові культури (арахіс, квасоля, боби), які не слід висівати після конюшини раніше ніж через 3-4 роки.

Конюшина чудово покращує ґрунт, завдяки потужній кореневій системі, яка рихлить і дренує важкі глинисті ґрунти. Також шляхом щільної дернини, вона запобігає виникненню ерозії, захищаючи ґрунт від вивітрювання та вимивання.

Як всі бобові, конюшина взаємодіє з бульбочковими бактеріями, які фіксують атмосферний азот, роблячи його доступним для інших рослин.

До екологічних переваг рослини можна віднести те, що конюшина є чудовим медоносом, який що приваблює комах-запилювачів.

Мінуси даного сидерату: повільний розвиток, висока вологість, чутливість до надмірно кислих, засолених або перезволожених ґрунтів і схильність до розростання.

В якості зеленого добрива підходять всі види: конюшина червона (лугова), конюшина рожева (гібридна) та конюшина біла (повзуча).

Конюшину можна висівати з весни до пізньої осені. Найкраще для цього підходять торф’яні, підзолисті, глинисті і мінеральні ґрунти. Перед посівом ділянку слід звільнити від бур’янів і рослинного сміття та обробити ґрунт. Для кращого ефекту бажано додати перегній, суперфосфат і калійну сіль.

Для висіву треба змішати насіння конюшини з піском (1:3), посіяти у вологий ґрунт і прикатати. Глибина закладення насіння – 2-3 см, а норма витрати — 100-150 г на сотку. Після цього догляд за конюшиною полягає у регулярних поливах, підгодівлі та рихленні.

Конюшина досягає стиглості на другому році. Рослини скошують, дрібно рубають і рівномірно розподіляють по поверхні. Біомасу зволожують водою або збродженим настоєм, потім проливають розчином ЕМ-препарату або присипають компостом. Після розкладання конюшини в перегнилій мульчі роблять поглиблення для насіння або розсади основних культур.

Таким чином, конюшина, як і інші бобові – це найкращі сидерати для городу з численними перевагами для ґрунту, які вимагають певного догляду та обережного підходу.

Ріпак

Універсальний сидерат, який здатний ефективно покращувати якість ґрунту, проте має свої особливості, які варто враховувати. Ріпак має глибоке коріння та формує щільний рослинний покрив. Він захищає ґрунт від ерозії, затримуючи вологу та сніг.

Листя і стебла культури містять ефірні олії, які мають антисептичні властивості та можуть позбавити ґрунт від шкідників і хвороб. Ріпак є хорошим джерелом азоту для наступних культур.

Також у зеленого добрива є і свої недоліки. Ріпак не переносить кислі або надто тверді ґрунти та погано реагує на застій води. Через можливість розвитку нематод, його слід висівати не частіше ніж раз на 4 роки.

Краще сіяти ріпак на початку весни, але можна також висівати в кінці зими, якщо заморозки завершилися раніше. Він може переносити легкі морози на початку свого розвитку.

Перед сівбою слід розпушити ґрунт. Насіння ріпаку висівають на глибину 2-3 см в борозенки. Для рівномірного розподілу насіння, його можна змішати з піском. Норма висіву насіння – 1,5-2 г на квадратний метр, загалом до 200 г на сотку. Після посіву слід розрівняти ґрунт граблями та прикаточним колесом для забезпечення кращого контакту насіння з ґрунтом.

Догляд за ріпаком полягає у регулярних поливах, підживленнях та контролю за шкідниками. Скошувати ярий ріпак слід через 1,5 місяці після посіву, коли рослина досягне висоти 20-30 см і почне формувати стручки. Це забезпечить утворення достатньої кількості зеленої маси для покриття ґрунту і внесення поживних речовин.

Якщо ріпак був посіяний дуже рано, його скошують на висоті 20 см. Це дозволяє рослині продовжувати ріст і відновлення, а стебла, що відростають з пазух, можуть зацвісти й дати нові стручки.

Для скошування ріпаку зручно використовувати тример. Це дозволяє швидко та ефективно обробити ділянку, особливо якщо потрібно досягти дрібного подрібнення рослин. Чим менші частини зеленого добрива залишаються після скошування, тим швидше й ефективніше відбувається розкладання.

Після скошування ріпакова маса може залишатися на полі, як мульча. Це допомагає зберегти вологу в ґрунті та забезпечити додаткові поживні речовини. Зелена маса швидко переробляється комахами й ґрунтовими мікроорганізмами. Через 2-3 тижні після скошування ріпаку ви не знайдете навіть натяку на його присутність, оскільки рослинні рештки будуть повністю інтегровані в ґрунт.

Сидерати – це важливий інструмент збереження ґрунтової врожайності та зменшення негативного впливу сільського господарства на навколишнє середовище. Вибір правильного виду сидерата і його належне використання може значно покращити якість ґрунту, забезпечити зростання врожаю і збереження природних ресурсів.